Sergey Prokofiev / Сергій Прокоф'єв (частина IV)

З "Попелюшкою" народився один із самих поетичних спектаклів про сумне життя пасербиці, приниженою, осміяною злою мачухою і її дочками Злюкою й Кривлякою. У ті далекі роки, коли писалися романси па вірші Бальмонга, Апухтина й Ахматовій, повні зачарування "Казки старої бабусі", посіяні були зерна, що зійшли в партитурі "Попелюшки" музикою хвилі, що випромінює, людяності й життєлюбства. У кожному епізоді, де з'являється Попелюшка або де про неї тільки "згадується", музика наповнюється запашним теплом і пещенням. Із усього, написаного Прокоф'євим, "Попелюшка" ближче всього до балетної драматургії Чайковського, теж не один раз, що помышлявшего про балет на цей сюжет...

Останній балет Прокоф'єва - "Розповідь про кам'яну квітку". "Малахітова скринька" Бажова наповнилася чудесною російською музикою, породженої фантастичними й реальними образами старожитніх розповідей уральських каменерізів і найяскравішим з них образом Мідної гори господарки, те гарної жінки, те злісної малахітової ящірки, що зберігає таємницю кам'яної квітки

Поруч із балетами важливе місце у творчій біографії Прокоф'єва займають його опери. У цьому жанрі композитор ішов складним шляхом. Почавши з одноактної "Маддалены", кровававой драми, що розігрується на тлі пишного життя Венеції XV століття, він звертається до наступної своєї опери – до "Гравцеві" Достоєвського, від нього до вже згадуваної казки Карло Гоцци "Любов до трьом апельсинам", першій опері, що завоювала міцний успіх. Після іронічної, легкої й веселої музики "Апельсинів", композитор поринає раптово в морок середньовіччя в опері на сюжет повести В. Брюсова "Вогненний ангел", де еротика, жахи інквізиції чергуються з несамовитими проріканнями й кабалістикою. Музика, написана під впливом зовсім невластивої Прокоф'єву експресіоністської естетики, пізніше використана їм у Третій симфонії

Багато років Прокоф'єв не звертався до оперного жанру. І тільки в 1939 році захопився повістю В. Катаєва "Я - син трудового народу". На її основі він написав оперу "Семен Котко". Зовсім новою мовою заговорив Прокоф'єв у багатьох епізодах цієї опери, відновивши, мабуть, у пам'яті дитячі враження про Україну, про пісні, що дзенькали в Сонцовке, про саму атмосферу, насичену благодатним українським теплом. Не чи звідси виникли ліричні інтонації в діалогахадуетах Насіння Котко й улюбленої його Софії Ткаченко, або, що радують своєю зворушливою наївністю характеристики Фроси й Миколки? При невід'ємних гідностях "Семена Котко" пристрасть Прокоф'єва до прозаизмам, до розмовної манери інтонацій, спочатку перешкодили перший опері Прокоф'єва на сучасний сюжет зайняти місце в репертуарі наших театрів. Манера ця позначиться в ще більшому ступені в останній опері "Повість про справжній людині" (1948) по книзі Б. Полевого

Зовсім по-іншому зложилася доля двох полярно різні опер: ліричної комедії "Заручення в монастирі" (1940) і монументальної епопеї " Війна і мир" (1941-1952), Перша з них - мереживна стилізація комічної опери XVІІI століття, з типовими персонажами італійського комедійного театру: буркотливим батьком молоденької красуні, посватаної за багатого торговця, але люблячої гарного бідного юнака; з виродливої, пролазливої дуеньєю, що поставила метою своєї женити на собі відкинутого красунею торговця; з, що паралельно розвивається інтригою другої пари закоханих і з фіналом, у якім усі три пари преблагополучно відправляються під вінець. Говорячи про стилізацію, ми не мали на увазі "наслідування", а тільки віяння, наліт жанрових особливостей оперної музики Моцарта, Россіні, що надають прокофьевской музиці нове зачарування

чи Потрібне доводити, як незвичайний і неймовірно важкий творчий подвиг створення опери на сюжет роману-епопеї " Війна і мир". Перші труднощі - співвідношення масштабів літературного оригіналу й можливого в опері максимуму сценічного часу. Навіть створена Прокоф'євим перша редакція, що триває два вечори, не могла охопити толстовської епопеї у всіх подробицях, хоча в опері беруть участь 73 персонажа (!), не вважаючи гостей на балі, солдат, селян, партизан

В "Війні й світі" Прокоф'єва є сцени, що залишають враження, воістину незабутнє: перший бал Наташі; сцена у Втішному: розмова Наташі й Соні у вікна й міркування князя Андрія про весну; невдала втеча Наташі з будинку Ахросимовой; візит Ростових до старого Болконскому. Один із самих приголомшливих епізодів опери - сцена марення й смерті Андрія Болконского. І, хоча в опері багато чудових епізодів в III акті: перед Бородінським боєм, Шевардинский редут, і фінальна, дуже вражаюча сцена - Смоленська дорога й торжество російської зброї,- найбільше враження залишає музика, що розповідає про щиросердечний світ героїв особистої драми: Наташі, Андрія, Пьера Безухова, Анатоля і т. д.

Прокоф'єв кілька раз вертався до "Війні й миру", вносив корективи в драматургію, дописуючи одні, змінюючи або навіть вилучаючи інші епізоди, очевидно, не задовольняючись досягнутим. Оперою " Війна і мир" він вніс в історію російської класичної опери добуток грандіозний, насичене патріотичною ідеєю

"Війну й мир" Прокоф'єв писав у важкий час, перебуваючи в евакуації на Кавказі: у Нальчику й Тбілісі. Задумана ще перед війною, опера "вилилася" єдиним потоком, безсумнівно, як відгук композитораопатріота на грізні події військових літ

У ті ж роки виникла трехчастная симфонічна сюїта "1941 рік" ("У бої, "Уночі" і " За братерство народів") і кантата для солістів, хору й оркестру "Балада про хлопчика, що залишився невідомим" на вірші Павла Антокольського. У цих добутках, рівно, як і в піснях "Клятва танкіста", "Любов воїна", "Син Кабарди", композитор прагне до широкого кола жанрів, у яких можуть бути виражені, що хвилювали його, як і кожної радянської людину, теми. Якщо в цих добутках тема війни дана прямо, в "розкритому виді", то в інших - вона укладена в глибині задуму й сприймається крізь призму складних асоціацій

Така його Сьома соната для фортепіано, що захоплює могутністю образного ладу, в основі якого зіткнення й люта боротьба двох ворожих стихій. Вона створювалася в самий напружений час війни, коли вирішувалася доля країни, коли так трагічно спліталися способи життя й смерті. Той світлий мир, в ім'я й для порятунку якого і йде битва, розкривається в разюче співучій музиці II частини. Ця музика глибокої шляхетності, сердечності й чистоти. Фінал стрімкий і напористий. Устремленно, опираючись на сталеву пружність ритму, розгортається, несеться лавина звуків, що бушує, нестримна, одночасно сувора й радісна

Жодна з дев'яти фортепианных сонат не має літературної програми. І проте образний лад кожної досить ясний. У Шостій сонаті (1940) тріумфують воля й чіткість, а поруч - гумор і лірика, у фіналі ж їм протистоїть сувора й гнівна тема; у Восьмий (1944) панує лірика, що тільки підкреслюється темами, що контрастують із нею; в останній, Дев'ятій сонаті (1947) усе світле, прозоро, затягнуте серпанком чи те мрійності, чи те суми, як у погожий осінній день.

< вертаємося - читаємо далі >