Коли говорять про французьку музику нашого століття, те поруч називають два імені: Клод Дебюсси й Моріс Равель. Це природно, тому що, дійсно, два ці великі композитори визначили найбільш важливі тенденції розвитку французькому музичному життя від 800х років XIX століття й до середини наступного сторіччя, коли стали проявлятися нові тенденції, у значній мірі породжені суперечками про спадщину Дебюсси й Равеля, а іноді й у вигляді своєрідної антитези до них творчості

Антиромантичні тенденції, настільки яскраво виражені в музиці Дебюсси центрального етапу його шляхи, у ще більш гострій формі виявилися в музиці Равеля.

Великий майстер графічно чітких мелодійних побудов (згадаємо тему його геніального Болеро!), колорист, що створив партитури, змагатися з якими важко кому б то ні було (згадаємо його Іспанську рапсодію, балет "Дафнис і Хлоя", "Циганку", хореографічну поему "Вальс"), Равель узвичаїв музики XX століття гармонійне мова, значно більш гострий, кілкий, терпкий, чому той, яким обворожив покоління за поколінням автор "Пеллеаса й Мелизанды".

Майстерно використовуючи незліченне багатство соковитих звукових фарб, Равель із незбагненною суворістю засуджує саму думку про почуттєву звабу музикою. Навіть у Болеро, навіть в "Циганці", навіяної листовскими рапсодіями, він не піддається спокусі забутися, втратити контроль над рухом музичної думки й дозволити їй підкоритися велінням серця. Але отуттте й відбувається це чудо, коли музика, незалежно від волі автора, вступає в контакт із почуттями слухачів, опановує їхнім щиросердечним миром і веде за собою, з кожним кроком захоплюючи усе більше й більше.

Один з дослідників сучасної французької музики, автор фундаментальної монографії про Дебюсси - Стефан Яроцинский, затверджує, що прилічити Равеля до сонму музикантівеімпресіоністів, не просто помилка, а помилка школярская. І проте важко заперечити проти явних ознак впливу Дебюсси на Равеля не тільки в ранню пору його творчості, але навіть тоді, коли Равель "став на ноги" і створив чимало добутків високої досконалості. Музична юність Равеля проходила в ті роки, коли ім'я Дебюсси і його музика відомі були кожному, хто хоча б доторкався до французького мистецтва

Міг чи Равель пройти повз таке явище, як Дебюсси, і, будучи молодше його на тринадцять років, не відгукнутися, не піддатися чарам його музики, а, отже, і впливу імпресіоністської естетики? Згадаємо основні етапи становлення творчої особистості Равеля.

Він народився 7 березня 1875 року в невеликім містечку Сибур, недалеко від іспанської границі, у будинку на бульварі Нивелль, перейменованому в бульвар Моріса Равеля ще при житті композитора. Випадок, в історії музики найрідший!

Батько Равеля - француз, що народився у Швейцарії, мати - баска. Не від неї чи Равель успадкував любов до іспанської музики, нашедшую вираження в цілій серії творів: від скромного вокалізу "Хабанера" до симфонічних партитур Болеро, Іспанської рапсодії й опери "Іспанська година"?

До дванадцятьом рокам він був уже досить підготовлений, щоб зробити в молодший клас Паризької консерваторії, а в чотирнадцять - стати повноправним "студентом".

Трапилося так, що й у консерваторії Равель попадає в "іспанське оточення": його вчитель композиції - Шарль Берио - жагучий шанувальник іспанського мистецтва; найближчий друг Равеля, каталонец Рикардо Виньес - піаніст величезного дарування, готовий цілодобово безперервно відіграти музику своєї батьківщини; обоє вони - Равель і Виньес - переживають захоплення композитором Є. Шабрие. Під його впливом виникає одна з ранніх фортепианных п'єс Равеля - Гротескна серенада (1893).

Формування особистості Равеля проходить у тісному контакті з родиною. Батько - інженеррвинахідник - прищеплює синові любов до математики й техніці ( до кінця життя Равель буде захоплюватися заводними іграшками й навіть конструювати їх). Інженер Равель любить і знає музику, літературу, дружить із людьми мистецтва. Він завсідник кафе "Нові Афіни", де атмосфера насичена гарячими суперечками про театр, живопис, музику. Сюди він уводить свого дев'ятнадцятирічного сина й цим як би підкреслює право юнака на подальшу самостійність. Тут батько знайомить Моріса з Эриком Сати, по вираженню Ромена Ролана, "чудакуватим Сократом французької музики".

Равель менш підданий впливу парадоксів Сати, чому його молодші сучасники, об'єднані у творчу групу "Шістка", але палкі, убрані в незвичайну форму афоризми Сати залишають яскравий слід у його свідомості. Справжній француз, вихований у дусі раціоналізму батьком, шанувальником філософії Декарта, Равель уже тоді, у роки юності, приходить до переконання, що вища майстерність художника полягає в раціональному, ощадливому відборі виразних засобів. Навіть у ранніх добутках - Гротескній серенаді, "Баладі про королеву, що вмерла від любові", в Античному менуеті - зауважується ця типова для Равеля скнарість у використанні звукового матеріалу: ні однієї зайвої ноти, усі ідеально пропорційно.

Одиссея творчої юності Равеля відзначена чималими спокусами, але її основний шлях пролягає між Сциллою й Харибдою, впливів Эммануэля Шабрие й Эрика Сати. Вони дуже різні - аскетично строгий, кутастий, байдужний до думки й смакам публіки Сати, що пишається скандалами, викликуваними виконанням його музики, і "гуляка дозвільний" нерідко вульгарн, що не боїться обвинувачень у банальності Шабрие, автор найніжнішої "Оди музиці", Романтичних вальсів і знаменит, що ввічнила його ім'я симфонічної п'єси "Эспанья", у якій поряд з поетичними сторінками звучить нарочито, підкреслене "по-простецки" викладена музика іспанського ринку, кориди, сцени лайки кумоньок у колодязя і т. д.

Равелю імпонує звільнення від чарів вагнерианства, що дошедшее до уїдливих музичних карикатур на автора "Кільця" (Габриель Форі пише їдку дрібничку "Тетралогічна кадриль", Шабрие складає "Пародію на улюблені теми з "Тристана"). Він не поклоняється Вагнеру. Його тягне інша музика. Дзвона "Бориса Годунова" розбудили інтерес Равеля до російських композиторів; балакиревский "Исламей" змусив по-новому трактувати темброво-гармонійні можливості фортепианной фактури, а Половецькі танці з "Ігоря", потрясшие його як музика з іншої планети, через багато років відбилися в оргії піратів балету "Дафнис і Хлоя". Але найбільше Равеля приголомшить "Шехеразада" РимськогокКорсакова. До теми "Шехеразады" Равель звертається неодноразово. Деякий час він думав про оперу на цей сюжет; написана була тільки увертюра, що викликала безглузду, у свій час нашумілу рецензію критика Пьера Лало, що й надалі не виносив музику Равеля. От що Лало писав про увертюру, попутно роздаючи "критичні ляпаси" класикам: "Якщо п. Равель думає, що його увертюра побудована за класичним планом, те потрібно визнати, що п. Равель обдарований багатою фантазією. Його манера листа нагадує Грига, а ще більше РимськогокКорсакова або Балакірєва - та ж незв'язність у композиції й у тональностях, але ці риси, досить дивні вже в моделі, доведені до абсурду учнем".

читаємо далі >