Головна cтраница Головна cтраница
Главная cтраница
Главная cтраница
Главная cтраница

Головна cтраница
Головна cтраница
Головна cтраница
Галоўная cтраница
Галоўная cтраница
Галоўная cтраница

Головна cтраница
Головна cтраница Головна cтраница Головна cтраница Головна cтраница

Hanns Eisler / Ганс Эйслер (1898 - 1962)

Наприкінці 200х років у робочих районах Берліна, а потім у широких колах німецького пролетаріату стали, поширюватися бойові масові пісні Гансу Эйслера - композитораакомуніста, що надалі зіграв видатну роль в історії революційної пісні XX століття

У співдружності з поетами Бертольтом Брехтом, Эрихом Вайнертом, співаком Эрнстом Бушем Эйслер уводить у побут новий тип пісні - піснюлгасло, плакат^-плакат-пісня-плакат, що призиває до боротьби проти миру капіталізму. Так виникає пісенний жанр, приобретший найменування "Kampflieder"- "пісні боротьби". До цього жанру Эйслер прийшов складним путем.

Ганс Эйслер / Hanns EislerГанс Эйслер народився в Лейпцизі, але прожив тут недовго, усього чотири роки. Дитинство і юність він провів у Відні. Заняття музикою почалися в ранньому віці, в 12 років він намагається складати. Без допомоги педагогів, вчачись тільки на прикладах відомої йому музики, Эйслер пише свої перші твори, відзначені печаткою дилетантизму. Юнаків Эйслер вступає в молодіжну революційну організацію, а коли почалася перша світова війна, він бере активну участь у створенні й поширенні агітаційної літератури, спрямованої проти війни

Йому було 18 років, коли він потрапив на фронт солдатом. Тут уперше схрестилися в його свідомості музика й революційні ідеї й виникли перші пісні - відгуки на навколишню його дійсність

Після війни, повернувшись у Відень, Эйслер надходить у консерваторію й стає учнем Арнольда Шенберга, творця додекафонической системи, покликаної зруйнувати століттями, що складалися принципи музичної логіки й матеріалістичної музичної естетики. У педагогічній же практиці тих років Шенберг звертався винятково до класичної музики, орієнтуючи своїх учнів на твір по строгих канонічних правилах, що мають глибокі традиції

Роки, проведені в класі Шенберга (1918-1923), дали Эйслеру можливість вивчити основи композиторської техніки. У його фортепианных сонатах, Квінтеті для духових інструментів, хорах на вірші Гейне, вишуканих мініатюрах для голосу, флейти, кларнета, альта й віолончелі позначається й упевнена манера листа, і нашарування різнорідних впливів, у першу чергу, природно, вплив учителя, Шенберга.

Эйслер близько сходиться з керівниками хорового самодіяльного мистецтва, дуже розвиненого в Австрії, і незабаром стає одним з найбільш жагучих поборників масових форм музичної освіти в робітничім середовищі. Теза "Музика й революція" стає визначальним і нерушимим на все його життя. Саме тому він випробовує внутрішню необхідність перегляду естетичних позицій, привитих Шенбергом і його оточенням. Наприкінці 1924 року Эйслер переїжджає в Берлін, де так напружено б'ється пульс життя німецького робітничого класу, де вплив комуністичної партії росте з кожним днем, де виступу Эрнста Тельмана прозорливо вказують працюючим масам на те, яку небезпеку таїть у собі усе більш активизирующаяся діяльність реакції, що йде кфашизму.

Перші виступи Эйслера в якості композитора викликають у Берліні справжній скандал. Приводом для нього було виконання вокального циклу на тексти, запозичені з газетних оголошень. Завдання, яке Эйслер поставив перед собою, була ясна: навмисним прозаїзмом, буденністю нанести "ляпас суспільному смаку", маючи у виді смаки обивателів, міщан, як це практикували російські футуристи у своїх літературних і усних виступах. На виконання "Газетних оголошень" критика прореагувала відповідним чином, не скуплячись у виборі лайок і образливих епітетів

Сам же Эйслер відніс до епізоду з "Оголошеннями" досить іронічно, розуміючи, що порушення переполоху й скандалів в обивательськім болоті чи навряд коштує розглядати як подію серйозне. Продовжуючи почату ще у Відні дружбу з робочою самодіяльністю, Эйслер одержує в Берліні значно більш широкі можливості, зв'язавши свою діяльність із Марксистською робочою школою, одним з вогнищ ідеологічної роботи, організованим Центральним Комітетом Комуністичної партії Німеччини. Саме тут зав'язується його творча дружба з поетами Бертольтом Брехтом і Эрихом Вайнертом, з композиторами Карлом Ранклем, Володимиром Фоглем, Эрнстом Мейером.

Слід пам'ятати, що кінець 200х років - час тотального успіху джазу, новинки, що з'явився в Німеччині після війни 1914-18 років. Эйслера залучають у джазі тих часів не сентиментальні подихи, не почуттєва млосність повільного фокстроту й не метушня модного тоді танцю "шіммі" - він високо оцінює чіткість уривчастого ритму, нерушимої канви маршової сітки, на якій чітко виділяється мелодійний малюнок. Так виникають пісні й балади Эйслера, що наближаються по своїх мелодійних обрисах в одних випадках до мовних інтонацій, в інших - до німецької народної пісні, але завжди засновані па повному підпорядкуванні виконавця залізної ходи ритму ( найчастіше маршового), на патетичній, ораторській динаміці. Величезну популярність завойовують такі пісні, як "Комінтерн" ("Заводи, вставайте!"), "Пісня солідарності" на текст Бертольта Брехта:

Нехай встають землі народи,
Щоб сила їх злилася,
Щоб стати землі вільної,
Щоб земля кормила нас!

Або такі пісні, як "Пісні збирачів бавовни", "Болотні солдати", "Червоний Веддинг", "Пісня про черствий хліб", що одержали популярність у більшості країн миру, що й випробували на собі долю справді революційного мистецтва: прихильність і любов одних соціальних груп і ненависть їх класових антагоністів

Эйслер звертається й до більш розгорнутої форми, до балади, але й тут він не ставить перед виконавцем чисто вокальних труднощів - тесситурных, темпових. Усе вирішує пристрасність, патетика інтерпретації, зрозуміло, при наявності відповідних вокальних ресурсів. Цей виконавський стиль зобов'язаний найбільшою мірою Эрнсту Бушу - людині, подібно Эйслеру, що присвятив себе музиці й революції. Драматичний актор із широкою амплітудою втілених їм образів: Яго, Мефистофель, Галилей, герої п'єс Фрідріха Вольфа, Бертольта Брехта, Ліона Фейхтвангера, Георга Бюхнера - він мав своєрідний співочий голос, баритон високого металевого тембру. Разюче почуття ритму, ідеальна дикція в комбінації з акторським мистецтвом перевтілення допомогли йому створити целую галерею соціальних портретів у різних жанрах - від простенької пісеньки до дифірамба, памфлету, ораторського агітаційного виступу. Більш точного збігу композиторського задуму й виконавського втілення, чому ансамбль Эйслер - Буш, важко собі представити. Їхнє спільне виконання балади "Таємний похід проти Радянського Союзу" (Ця балада відома за назвою "Тривожний марш") і "Балади інвалідів війни" робили незабутне враження

Приїзди Эйслера й Буша в Радянський Союз в 300х роках, їх зустрічі з радянськими композиторами, письменниками, бесіди з А. М. Горьким залишили глибокий слід не тільки в спогадах, але й у реальній творчій практиці, тому що багато виконавців сприйняли стильові риси інтерпретації Буша, а композитори - специфічну манеру листа Эйслера. Такі різні пісні, як " ПолечкошПоле" Л. Книппера, "От солдати йдуть" К. Молчанова, "Бухенвальдский сполох" В. Мурадели, " Якби хлопці всієї землі" В. СоловйоваеСивого, при всій їхній своєрідності, успадкували гармонійні, ритмічні, у чомусь і мелодійні формули Эйслера.

читаємо далі >