George Enescu / Джорджеві Энеску (1881-1955)

У нашому сторіччі й наприкінці минулого майже зовсім не було музикантівууніверсалів, таких, які бували в XVIII столітті: скрипаль, що відмінно відіграє на клавесині, що складає музику, що вміє при цьому керувати хором і інструментальним ансамблем, займатися педагогікою, читати лекції й відіграти на органі... Із середини XIX століття, у порівнянні зі століттям попереднім, на збиток пішли й вундеркінди. Виросла культура. Досвід показав, що не кожна комбінація зі швидкості дитячих пальців, локонів, оксамиту й мереживних комірців у сумі дає Моцарта. До кінця XIX століття вимоги до кожної спеціальності в музиці так виросли, а процес професіоналізації зажадав від кожного музиканта настільки напруженої віддачі духовних і фізичних сил, що отут уже не до многогранностей, що сліпуче блискали в колишні часи

Але оглядаючись на останні десятиліття минулого століття, перегортаючи пропилені специфічному бібліотечним пилом газетні аркуші, неодноразово зустрічаєш, що насторожує: "румунський Моцарт". Зустрічаються й портрети дев'ятирічного хлопчика в стандартному "вундеркиндском" обмундируванні, з маленькою скрипкою в руках, а навколо портретів - гірлянди, гірлянди прикметників у найвищих ступенях, що складаються в харцизький гімн чуду, яким є "маленький румунський Моцарт Джорджеві Энеску". Повз ці рекламні хитрування легко пройти. Насправді, чи коштують вони уваги?!

Але от газети більш пізнього часу. І знову портрет того ж, тільки повзрослевшего хлопчика, погляд якого інакше чому допитливим не назвеш. Поруч - ніяких найвищих ступенів, а просто суха інформація про те, що румунський скрипаль Джорджеві Энеску, дванадцяти років від роду, закінчив Віденську консерваторію з медаллю. Тут уже варто задуматися. Віденська консерваторія - сама респектабельність, одне із самих солідних, строго академічних установ музичного миру. Віденська консерваторія й сенсація - явища несумісні. І отут уже потрібно читати всерйоз, вчитуватися, зачитуватися, перегортаючи газету за газетою. Рік у рік підсилюється каскад заміток, рецензій, статей; потім - досліджень, нотних зошитів, партитур, монографій, позначених двома ц словами, що вже так хвилюють: "Джорджеві Энеску". Так, це явище разюче. Скрипаль, композитор, диригент, піаніст, педагог, блискучий лектор, органіст, музичний письменник, і все - на рівні високого професіоналізму. Так і здається, що талант бурхливим потоком кинувся з гір і викликав до життя й цвітінню велику силу музичного мистецтва. Схвильована цікавість поведе нас нагору за течією до джерел, до того, може бути, непримітному джерелу, звідки почав свій біг стрімкий потік

И от ми в джерела. Перед нами сіло Ливени, Дорохойского повіту. Тут 19 серпня 1881 року народився великий син Румунії. Один з його біографів, Андрій Тудор, пише: "В 1881 році, коли народився Энеску, сучасна румунська музика перебувала ще в зародковому стані: їй ледь здійснилося піввіку". Звичайно, тут мова йде про музику професійної. А народна музика здавна звучала на нескінченних рівнинних просторах, де лэутары, бродячі музиканти румунського й циганського походження, збиралися в невеликі групи, "тараф", і на одній або двох скрипках, цимбалах, контрабасі, іноді й кларнеті, не знаючи нот, мрійливо прижмурив ока, тягли довгу мелодію "дойны", у яку раптово уривався скажений, " як наперчений", ритм танцю

Це та музика, яку три перші роки життя тільки й слухав Энеску. А через рік його стали вчити музиці, тому що не вчити його було б злочином, до того безсумнівно в дитині розцвітав талант

Учив його - і цим вписав своє ім'я в історію - лэутар Миколі Киору. За ним - інженер, що добре відіграв на скрипці,- Мишу Золлер. Він і підготував Джорджеві до вступу на підготовчий курс Віденської консерваторії. Хлопчикові було тоді сім років. У наступному році він уперше виступив у великому публічному концерті на курорті СлэникмМолдова. В 1890 році Джорджеві Энеску зарахували на старший курс Віденської консерваторії: по скрипці - до Гельмесбергеру, по теоретичних дисциплінах - до Роберта Фуксу

Джорджеві відіграв у консерваторському оркестрі. Радісна схвильованість опановувала ним у ті дні, коли в репетиційний зал входив і всідався ближче до оркестру сива, бородата людина зі світлими очами, Иоганнес Брамс. Коли відіграли симфонії Бетховена або Шуберта, на пультах лежали рукописні партії, списані з рукописних партитур ще при житті геніальних музикантів. На хлопчика з романтичною уявою це робило велике враження

Можна уявити собі, як після Баха, Гайдна, Моцарта, Бетховена, одинадцятирічного хлопчикаммузиканта потряс Вагнер. Тут, у Відні, він слухає "Лоэнгрина", " Летючого голландця", "Тангейзера", нарешті, усю тетралогію "Кільце нибелунга". Процес формування ЭнескузМузиканта разючий по інтенсивності й темпу

У липні 1893 року йому вручені диплом і медаль, що свідчать про закінчення Віденської консерваторії з відмінністю. Незабаром він "звітує" перед румунською столицею, виступаючи з концертом, програма якого й виконання скорили самих вимогливих цінителів

На переломі дитинства і юності, в 1895 році, він пише симфонію. Вона ввійшла в список його творів під зворушливою назвою Шкільної симфонії. У тому ж році чотирнадцятилітній музикант переїжджає в Париж і надходить у консерваторію. Він стає учнем знаменитого педагога скрипаля Мартену Марсика, образованнейшего музиканта, автора трьох скрипкових концертів. Композиції він вчився в Жуля Массне й Андре Жедальжа, учителі Равеля. Про свого учня Массне захоплено говорить: "Йому 12 років (Массне помилився, Энеску було тоді 14 років ), і він оркеструє як майстер".

Хоча Марсик багато дав молодому скрипалеві й Энеску займався із захопленням, все-таки незабаром стало позначатися, по вираженню самого Энеску, суперництво між скрипкою й нотним папером

У цьому суперництві, як не дивно, перемагали обоє: скрипаль, чия майстерність росла з кожним днем, і композитор, у сімнадцять років вышедший па європейську естраду. В 1898 році пользовавшийся великою популярністю в Парижу диригент Едуард Колон уперше виконав "Румунську поему" Энеску, сюїту для симфонічного оркестру

Рік 18988й був дуже вдалим і насиченим подіями в житті молодого музиканта. Після паризької прем'єри, у березні того ж року пішло виконання " Румунської поеми" у Бухаресті, тріумфально прийнятою громадськістю, яка оцінила "Поему" як початок нового етапу румунської музичної культури

Творчість Джорджеві Энеску виникло на ґрунті, підготовленому його попередниками. Гаврило Музыческу (1847-1903), вихованець придворної Співочої капели в Петербургові; найбільший збирач фольклорних матеріалів Чаприан Порумбеску (1853-1883, його іменем названа Бухарестська консерваторія); майстер хорового листа Георге Дмитрик (1847- 1925); Думитру Кириак (1866-1928), що прославився обробкою румунських балад, пісень і дойн, зіграли історичну роль на ранніх етапах розвитку національної музичної культури Румунії. "Хто буде основоположником нашої національної музики? Коли з'явиться й у нас свій Глинка?" - вопрошала румунська газета в 1895 році. Дослідник творчості Энеску Е. Мейлих пише: "Румунським Глинкою, визнаним главою румунської національної композиторської школи й з'явився Джорджеві Энеску. Геніальний музикант, що вбрав разом з повітрям рідних полів румунські дойны й наигрыши лэутаров, у той же час глибоко вивчив і творчо сприйняв кращі досягнення світової музичної культури".

читаємо далі >