Головна cтраница Головна cтраница
Главная cтраница
Главная cтраница
Главная cтраница

Головна cтраница
Головна cтраница
Головна cтраница
Галоўная cтраница
Галоўная cтраница
Галоўная cтраница

Головна cтраница
Головна cтраница Головна cтраница Головна cтраница Головна cтраница

George Enescu / Джорджеві Энеску (1881-1955)

У нашому сторіччі й наприкінці минулого майже зовсім не було музикантівууніверсалів, таких, які бували в XVIII столітті: скрипаль, що відмінно відіграє на клавесині, що складає музику, що вміє при цьому керувати хором і інструментальним ансамблем, займатися педагогікою, читати лекції й відіграти на органі... Із середини XIX століття, у порівнянні зі століттям попереднім, на збиток пішли й вундеркінди. Виросла культура. Досвід показав, що не кожна комбінація зі швидкості дитячих пальців, локонів, оксамиту й мереживних комірців у сумі дає Моцарта. До кінця XIX століття вимоги до кожної спеціальності в музиці так виросли, а процес професіоналізації зажадав від кожного музиканта настільки напруженої віддачі духовних і фізичних сил, що отут уже не до многогранностей, що сліпуче блискали в колишні часи

Джорджеві Энеску / George EnescuАле оглядаючись на останні десятиліття минулого століття, перегортаючи пропилені специфічному бібліотечним пилом газетні аркуші, неодноразово зустрічаєш, що насторожує: "румунський Моцарт". Зустрічаються й портрети дев'ятирічного хлопчика в стандартному "вундеркиндском" обмундируванні, з маленькою скрипкою в руках, а навколо портретів - гірлянди, гірлянди прикметників у найвищих ступенях, що складаються в харцизький гімн чуду, яким є "маленький румунський Моцарт Джорджеві Энеску". Повз ці рекламні хитрування легко пройти. Насправді, чи коштують вони уваги?!

Але от газети більш пізнього часу. І знову портрет того ж, тільки повзрослевшего хлопчика, погляд якого інакше чому допитливим не назвеш. Поруч - ніяких найвищих ступенів, а просто суха інформація про те, що румунський скрипаль Джорджеві Энеску, дванадцяти років від роду, закінчив Віденську консерваторію з медаллю. Тут уже варто задуматися. Віденська консерваторія - сама респектабельність, одне із самих солідних, строго академічних установ музичного миру. Віденська консерваторія й сенсація - явища несумісні. І отут уже потрібно читати всерйоз, вчитуватися, зачитуватися, перегортаючи газету за газетою. Рік у рік підсилюється каскад заміток, рецензій, статей; потім - досліджень, нотних зошитів, партитур, монографій, позначених двома ц словами, що вже так хвилюють: "Джорджеві Энеску". Так, це явище разюче. Скрипаль, композитор, диригент, піаніст, педагог, блискучий лектор, органіст, музичний письменник, і все - на рівні високого професіоналізму. Так і здається, що талант бурхливим потоком кинувся з гір і викликав до життя й цвітінню велику силу музичного мистецтва. Схвильована цікавість поведе нас нагору за течією до джерел, до того, може бути, непримітному джерелу, звідки почав свій біг стрімкий потік

И от ми в джерела. Перед нами сіло Ливени, Дорохойского повіту. Тут 19 серпня 1881 року народився великий син Румунії. Один з його біографів, Андрій Тудор, пише: "В 1881 році, коли народився Энеску, сучасна румунська музика перебувала ще в зародковому стані: їй ледь здійснилося піввіку". Звичайно, тут мова йде про музику професійної. А народна музика здавна звучала на нескінченних рівнинних просторах, де лэутары, бродячі музиканти румунського й циганського походження, збиралися в невеликі групи, "тараф", і на одній або двох скрипках, цимбалах, контрабасі, іноді й кларнеті, не знаючи нот, мрійливо прижмурив ока, тягли довгу мелодію "дойны", у яку раптово уривався скажений, " як наперчений", ритм танцю

Це та музика, яку три перші роки життя тільки й слухав Энеску. А через рік його стали вчити музиці, тому що не вчити його було б злочином, до того безсумнівно в дитині розцвітав талант

Учив його - і цим вписав своє ім'я в історію - лэутар Миколі Киору. За ним - інженер, що добре відіграв на скрипці,- Мишу Золлер. Він і підготував Джорджеві до вступу на підготовчий курс Віденської консерваторії. Хлопчикові було тоді сім років. У наступному році він уперше виступив у великому публічному концерті на курорті СлэникмМолдова. В 1890 році Джорджеві Энеску зарахували на старший курс Віденської консерваторії: по скрипці - до Гельмесбергеру, по теоретичних дисциплінах - до Роберта Фуксу

Джорджеві відіграв у консерваторському оркестрі. Радісна схвильованість опановувала ним у ті дні, коли в репетиційний зал входив і всідався ближче до оркестру сива, бородата людина зі світлими очами, Иоганнес Брамс. Коли відіграли симфонії Бетховена або Шуберта, на пультах лежали рукописні партії, списані з рукописних партитур ще при житті геніальних музикантів. На хлопчика з романтичною уявою це робило велике враження

Можна уявити собі, як після Баха, Гайдна, Моцарта, Бетховена, одинадцятирічного хлопчикаммузиканта потряс Вагнер. Тут, у Відні, він слухає "Лоэнгрина", " Летючого голландця", "Тангейзера", нарешті, усю тетралогію "Кільце нибелунга". Процес формування ЭнескузМузиканта разючий по інтенсивності й темпу

У липні 1893 року йому вручені диплом і медаль, що свідчать про закінчення Віденської консерваторії з відмінністю. Незабаром він "звітує" перед румунською столицею, виступаючи з концертом, програма якого й виконання скорили самих вимогливих цінителів

На переломі дитинства і юності, в 1895 році, він пише симфонію. Вона ввійшла в список його творів під зворушливою назвою Шкільної симфонії. У тому ж році чотирнадцятилітній музикант переїжджає в Париж і надходить у консерваторію. Він стає учнем знаменитого педагога скрипаля Мартену Марсика, образованнейшего музиканта, автора трьох скрипкових концертів. Композиції він вчився в Жуля Массне й Андре Жедальжа, учителі Равеля. Про свого учня Массне захоплено говорить: "Йому 12 років (Массне помилився, Энеску було тоді 14 років ), і він оркеструє як майстер".

Хоча Марсик багато дав молодому скрипалеві й Энеску займався із захопленням, все-таки незабаром стало позначатися, по вираженню самого Энеску, суперництво між скрипкою й нотним папером

У цьому суперництві, як не дивно, перемагали обоє: скрипаль, чия майстерність росла з кожним днем, і композитор, у сімнадцять років вышедший па європейську естраду. В 1898 році пользовавшийся великою популярністю в Парижу диригент Едуард Колон уперше виконав "Румунську поему" Энеску, сюїту для симфонічного оркестру

Рік 18988й був дуже вдалим і насиченим подіями в житті молодого музиканта. Після паризької прем'єри, у березні того ж року пішло виконання " Румунської поеми" у Бухаресті, тріумфально прийнятою громадськістю, яка оцінила "Поему" як початок нового етапу румунської музичної культури

Творчість Джорджеві Энеску виникло на ґрунті, підготовленому його попередниками. Гаврило Музыческу (1847-1903), вихованець придворної Співочої капели в Петербургові; найбільший збирач фольклорних матеріалів Чаприан Порумбеску (1853-1883, його іменем названа Бухарестська консерваторія); майстер хорового листа Георге Дмитрик (1847- 1925); Думитру Кириак (1866-1928), що прославився обробкою румунських балад, пісень і дойн, зіграли історичну роль на ранніх етапах розвитку національної музичної культури Румунії. "Хто буде основоположником нашої національної музики? Коли з'явиться й у нас свій Глинка?" - вопрошала румунська газета в 1895 році. Дослідник творчості Энеску Е. Мейлих пише: "Румунським Глинкою, визнаним главою румунської національної композиторської школи й з'явився Джорджеві Энеску. Геніальний музикант, що вбрав разом з повітрям рідних полів румунські дойны й наигрыши лэутаров, у той же час глибоко вивчив і творчо сприйняв кращі досягнення світової музичної культури".

читаємо далі >